ДОБРЯНСЬКИЙ ВАЛЕРІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ
Добрянський Валерій Володимирович
(11.05.1972-21.09.2024)
Добрянський Валерій Володимирович народився 11 травня 1972 року в селищі міського типу Попільня, Попільнянського району, Житомирської області. Мама - Добрянська Мая Леонідівна була вчителькою початкових класів, тато – Добрянський Володимир Анатолійович працював фахівцем з питань народного контролю.
На рідній Попільнянщині минули дитячі та юнацькі роки Валерія, тут він навчався в Попільнянській ЗОШ №1. Був активним та творчим. Валерій був життєрадісною, доброю та чуйною людиною, мав багато друзів. З дитинства любив спорт, активні ігри, туристичні походи.
Валерій був творчою людиною, мав гарний слух та голос, любив музику грав на музичних інструментах: фортепіано та гітара. На зустрічах з друзями, в туристичних походах, в колі родини він завжди брав гітару та співав, міг підібрати будь-яку мелодію на слух. Валерій любив готувати, завжди виходили смачні страви.
Добрянський Валерій дуже любив природу, годинами міг ходити по лісі, милуватися, збирати гриби, любив тварин, все живе, любив Україну. Бачив красу в усьому, був дуже доброю і щедрою людиною.
Його найбільшим захопленням була риболовля. У будь-яку пору року і у вільний час він проводив на риболовлі. Мріяв повернутися з війни і ще би хоч раз піти на зимову риболовлю.
Валерій навчався у вищому навчальному закладі. Проходив військову службу в 1990-1992 роках. Працював на різних роботах, здебільшого на будівництві по всій території України, користувався повагою та авторитетом у колективі.
Одружився, та в 2003 році Валерій став татусем – народилася його довгоочікувана, єдина і така схожа на тата донечка Анна. Був уважним та турботливим батьком. Коли дочка підросла відвів і записав її до музичної школи, займався, радів та пишався досягненнями своєї доньки. Мріяв дочекатися внуків, бавити їх.
Але доля склалася інакше…
Валерію назавжди залишилося 52 …
Призваний у Збройні сили: 07.03.2022 п’ятим відділом Житомирського РТЦК та СП солдат Добрянський Валерій Володимирович обороняв Київщину, Чернігівщину, Сумщину, Харківщину, Луганську та Донецьку області.
21 вересня 2024 року загинув під час пожежі на території автопарку військової частини А 2573 в смт Ярмолинці, Хмельницької області.
Прощалися з Валерієм 26 вересня 2024 року в рідному селищі. Похоронений воїн на ділянці військових поховань № 2 селищного кладовища Попільні.
На своїй сторінці у фейсбуці донька написала:
«Пост, який би я хотіла ніколи не писати. Сьогодні 40 днів, як тебе немає 6 березня 2022 року ти зателефонував і сказав, що добровільно пішов у військкомат, і з 3 спроби тебе взяли. А далі 2,5 роки переживань, нервів, поранень, лікарень, передислокацій, сотні годин розмов про все на світі, як тільки в тебе з’являлася вільна хвилина і безкінечна боротьба. Навіть будучи в пеклі, ти переживав за мене, я не знаю як було там, але коли ми говорили по відео зв’язку бачила, як швидко війна витягує з тебе життя і старалася підтримувати якнайбільше.
Всі мої друзі знали про тебе, а всі твої любили мене.
Ти дуже хотів побувати на моєму весіллі та стати дідусем, в мене розривається серце від того, що мої діти не побачать свого Героя і Героя України.
Скільки твоїх мрій і планів, які не збудуться…..
Скільки всього ти б ще зміг прожити….
Остання наша розмова була за 9 годин до твоєї загибелі і я ніколи не забуду момент, як впала, коли все дізналася.
Війна зблизила і розлучила нас назавжди
росія руйнує життя і будинки
росія вбиває мрії і долі, майбутнє і спогади
росія розлучає сім’ї
росія гвалтує і знущається
Але ти не здавався, до останнього боровся, хоч і не було сил.
Ти- Герой, але для мне ти в першу чергу був батьком, люблячим батьком, прикладом добра і світла і ця туга зі мною до кінця життя.
Дякую тобі за життя і свободу.
Сподіваюся, там тобі не болить.»
